  Ультрас - це спосіб життя, спосіб мислення. Це те, коли футбол уже набагато більше ніж просто захоплення чи хоббі - це ваше життя! Ви вже не можете НЕ піти на стадіон, ви вже не можете НЕ поїхати на виїзд, ви нездатні відмовитися від посиденьок із ЦИМИ людьми й друзів, справжніх друзів, не зав'язаних з вашою улюбленою командою, у вас із кожним роком усе менше й менше, а приходячи на футбол ви вже не можете просто спостерігати за грою - вам потрібно більше, вам потрібно самому безпосередньо приймати участь у підтримці команди... ви ультрас. У повному розумінні цього слова. Перші ультрас з'явилися в Італії на початку 60-х років. Тоді це досить віддалено нагадувало сьогоднішні групи ультрас, але саме в той час у Мілана з'явилися перші ознаки організованого вболівання. Через кілька років саме у них і з'являється перше в історії угрупування ультрас - Commandos
Tigre (1966). Але, мабуть, саме той вигляд ультрас, який ми бачимо зараз, з'явився з появою в того ж Мілана нового угрупування Fossa del Leoni (1968). Саме вони стали законодавцями мод і дійсно новаторами в ultras culture. Слід зазначити, що вивчивши величезну кількість європейських пісень і зарядів, можна переконатись, що практично у всіх країнах є пісні, мотиви яких придумали тіфози Мілана й FDL зокрема. Отож це була перша й зразкова для абсалютної більшості фанатів різних країн група ультрас.
Угрупування ultras – це зазвичай офіційно зареєстрована структура, що поєднує від 10 до декількох тисяч найбільш активних фанатів (на момент розпаду у Fossa del Leoni було приблизно 5000 чоловік), які займаються всім що пов'язане з підтримкою своєї команди - атрибутика, квитки, організація шоу на трибунах, виїздні матчі. У кожному з таких угрупувань є членські внески, у середньому по Європі сума членського внеску становить 10 євро на місяць. Найбільш потужні європейські організації мають прямий вихід на вище керівництво своїх футбольних клубів і, як уже не раз бувало, впливали на політику клубу. Тобто іноді ультрас вирішували питання на користь або проти деяких гравців і інших рішень клубу. У тій же Італії, практично всі великі клуби радяться з лідерами своїх ультрас з усіх питань, здатних викликати якийсь резонанс на трибунах. Крім цього, практично всі європейські угрупування ультрас мають якісь комерційні відносини з клубом. Клуб практично завжди або просто допомагає фінансово або дає можливість
самим ультрас заробити на тій же атрибутиці, квитках чи чомусь іншому. Наприклад ultras варшавської Легії якийсь час одержували по одному злотому з кожного проданого квитка на гру Легії. Серйозні угрупування ультрас, самі беруть активну участь у комерційній діяльності маючи свої власні магазини, шинки, нерухомість, тим самим заробляючи самі й одержуючи необхідні суми для організації шоу на трибунах. А ці витрати часом досягають десятків тисяч доларів за один матч! Крім комерційної діяльності, офіційність всіх цих угруповань потрібна й для контакту з міліцією, з якою ті ж ультрас постійно контактують улагоджуючи (або не улагоджуючи) ті або інші проблеми, пов'язані з підтримкою на трибуні. Те ж саме стосується й порядку на трибунах - на всіх європейських стадіонах у секторах,
де розсташовуються місцеві ультрас, ніколи немає поліції - максимум стюарди, в особі власної служби безпеки, й порядок на фанатской трибуні повністю підтримується саме завдяки угрупуванням ультрас. Іншими словами угрупування ультрас роблять усе, щоб організувати трибунну підтримку й полегшити життя рядовому фанатові. Дуже часто ультрас плутають з хуліганами, але ultras і hooligans - це абсолютно дві різні речі. Хуліганські угрупування, в першу чергу, спрямовані на знаходження й фізичне усунення таких же фірм іншого клубу, а потім уже підтримка клубу на стадіоні й т.д.. Тобто якщо вибір буде поїхати на футбол або поїхати побитися з заклятими ворогами, то відповідь очевидна - другий варіант. Перед ультрас таке питання навіть виникнути не може. Якщо таке питання виникає, це значить тільки одне - це вже не ультрас, а хуліганс. Наприклад, саме через це і розпались Fossa del Leoni Милана. Ultras це НЕ
насильство! Це підтримка й творення - підтримка клубу й створення тієї неповторної атмосфери на стадіоні, заради якої футболісти готові віддавати своє здоров'я, а люди будь-які гроші щоб це побачити й окунутися в цю атмосферу. Буває, особливо в тій же Італії, коли ультрас втягуються в бійки й безладдя, але ці заворушення завжди носять стихійних характер, а не організований як у хуліганському середовищі. Ідеальний приклад - Польща, де є чітка градація на ультрас і хуліганс. Ультрас - це море прапорів, роз і іншої атрибутики. Хуліганс же - це гори м'язів і мінімум атрибутики. Кожний зайнятий своєю
справою - одні створюють шизу й організовують усе на стадіоні, малюючи баннери, наготовлюючи піротехніку, модулі й т.д., інші ж полюють на опонентів і влаштовують з ними спаринги, при цьому обидві групи прекрасно уживаються разом на трибуні. Кожен сам вільний вибирати що йому ближче. Через те, що угруповання ультрас це групи однодумців і друзів, відповідно це іноді накладає якесь політичне забарвлення. В абсалютній більшості бригади ультрас аполітичні, але буває, що підбираються компанії з однаковими політичними поглядами, звідси й з'являються ультраправі або навпаки - ліві групи. Яскравий приклад Irriducibili Lazio і Roma Boys. Одні вкрай праві, інші навпаки вкрай ліві. Але крім цих двох основних угрупувань і у Лаціо й у Роми є менш впливові й невеликі угрупування ультрас з зовсім іншими політичними поглядами. Вони можуть що завгодно робити за стадіоном, але на трибуні всі рівні, тому на трибунах можна нерідко побачити кельтські хрести, що висять поруч із прапорами Чегевари. Політика
ніяк не повинна впливати на підтримку команди, тому навіть непримиренні знаходять на трибуні загальну мову - мову підтримки свого клубу. Все, що не стосується цього - особиста справа кожного. Але, повторю, в абсалютній більшості, угрупування ультрас поза політикою, самі ж ультрас, як і будь-які громадяни своєї країни, вільні дотримуватися будь-яких поглядів. Перші угрупування найактивніших молодиків-уболівальників виникли в Україні у 80-х рр. XX сторіччя, а найвідомішими сутичками того періоду були з'ясовування стосунків між фанами Динамо (Київ) і Спартака з Москви. Це були люди, які бажали підтримувати рідну команду не лише на власних трибунах, а й вирушати на виїзди до кожного міста, де клуб проводив чергову гру. Переважно — студенти і юнаки 20-25-річного віку. Поступово в кожному місті, де була пристойна
футбольна команда високого рівня, певні трибуни (здебільшого найдешевші — ті, що за воротами) стали пристанищем для найактивніших фанів. У 80-х рр. вони намагалися підібрати одяг і атрибутику під кольори команди з власного гардеробу (адже атрибутику тоді не продавали), а з приходом ринкових стосунків почали масово одягатися у клубні барви. В наші дні ультрас-рух набуває все більшого і більшого розвитку, провідні українські клуби вже здатні збирати по 2000 чоловік на фан-секторі кожен матч, і грандіозний перформанс з модулів, розтяжок чи фаєршоу і дими не є чимось новим навіть на матчах чемпіонату України. Черговий злий баннер для опонентів часто стає темою для дискусій на ТБ чи обкладинкою для журналу. І навіть маленькі команди з другої ліги часто не залишаються без підтримки на виїздних матчах. Так, нам ще є чому вчитись в ультрас інших країн. Але хто сказав, що ми гірші за них...
З.І. Цей сайт створено для тих, хто хоче перйняти досвід чи поділитись власними досягненнями, для тих, хто хоче вдосконалювати суппорт на своїй трибуні, чи просто шукає свіжі ідеї, для тих, хто так і не зміг прочитати що ж було написано на баннері опонентів на іншому кінці стадіону і для тих, хто присвятив більше ніж вільний час і зайві гроші своїй команді. Та все ж пам'ятайте - те, заради чого ми збираємось на стадіоні, відбувається на полі, бо без команди не буде і нас. Вивчити заряди і шизіти весь матч може кожен, але навчитись ТАК любити рідний клуб неможливо...
|
